любимое стихотворение

Регистрация новых пользователей на форуме прекращена.

Для того, чтобы задать вопрос о Греции, пожалуйста, присоединяйтесь к нашему чату в Телеграм.



   RSS
любимое стихотворение, предлагаю публиковать свои
 
Малая церковка, свечи оплывшие.
Камень дождями изрыт добела.
Здесь похоронены бывшие, бывшие.
Кладбище Сент-Женевьев-Де-Буа.
Здесь похоронены сны и молитвы,
Слезы и доблесть, прощай и ура.
Штабс-капитаны и гардемарины,
Хваты, полковники и юнкера.
Белая гвардия, белая стая.
Белое воинство, белая кость.
Влажные плиты травой зарастают
Русские буквы, французский погост.
Я прикасаюсь ладонью к истории,
Я прохожу по гражданской войне.
О! Как же хотелось им в первопрестольную
Въехать однажды на белом коне.
Не было славы, не стало и родины.
Сердца не стало, а память жива.
Ваши сиятельства, их благородия
Вместе на Сент-Женевьев-Де-Буа.
Плотно лежат они, вдоволь познавшие
Муки свои и дороги свои.
Вроде бы, русские, вроде бы, наши,
Только не наши они, а не чьи.
Как они после забытые, бывшие.
Все проклиная и нынче и впредь,
Рвались взглянуть на нее, победившую.
Пусть, не понятную,
Пусть, не простившую,
Землю родимую и умереть.
Полдень… Березовый отзвук покоя.
В небе – российские купола.
И облака, будто белые кони,
Мчатся на Сент-Женевьев-Де-Буа.
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
Страницы: Пред. 1 2 3 4 5 6 След.
Ответы
 
ЧУДО Борис Пастернак

Он шел из Вифании в Ерусалим,
Заранее грустью предчувствий томим.

Колючий кустарник на круче был выжжен,
Над хижиной ближней не двигался дым,
Был воздух горяч и камыш неподвижен,
И Мертвого моря покой недвижим.

И в горечи, спорившей с горечью моря,
Он шел с небольшою толпой облаков
По пыльной дороге на чье-то подворье,
Шел в город на сборище учеников.

И так углубился Он в мысли свои,
Что поле в унынье запахло полынью.
Все стихло. Один Он стоял посредине,
А местность лежала пластом в забытьи.
Все перемешалось: теплынь и пустыня,
И ящерицы, и ключи, и ручьи.

Смоковница высилась невдалеке,
Совсем без плодов, только ветки да листья.
И Он ей сказал: "Для какой ты корысти?
Какая мне радость в твоем столбняке?
Я жажду и алчу, а ты - пустоцвет,
И встреча с тобой безотрадней гранита.
О, как ты обидна и недаровита!
Останься такой до скончания лет".

По дереву дрожь осужденья прошла,
Как молнии искра по громоотводу.
Смоковницу испепелило до тла.

Найдись в это время минута свободы
У листьев, ветвей, и корней, и ствола,
Успели б вмешаться законы природы.
Но чудо есть чудо, и чудо есть Бог.
Когда мы в смятеньи, тогда средь разброда
Оно настигает мгновенно, врасплох.
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Тарас ШЕВЧЕНКО "Во Іудеї во дні они"

Во Іудеї во дні они,
Во время Ірода-царя,
Кругом Сіона й на Сіоні
Романські п'яні легіони
Паскудились. А у царя,
У Ірода таки самого,
І у порогу, й за порогом
Стояли ліктори, а цар...
Самодержавний государ!
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той йому на те, на се...
Хоч півдинарія позичив;
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає.
І п'яний Ірод знову п'є!
Як ось, не в самім Назареті,
А у якомусь у вертепі,
Марія сина привела
І в Віфлеєм з малим пішла...
Біжить поштар із Віфлеєма
І каже: «Царю! так і так!
Зіновать, кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте плем'я
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не піднялось!»
«Так що ж,— промовив Ірод п'яний,
По всьому царству постинать
Малих дітей; а то, погані,
Нам не дадуть доцарювать».
Поштар, нівроку, був підпилий,
Оддав сенатові приказ,
Щоб тілько в Віфлеємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий,
Од п'яного царя-владики!
Од гіршого ж тебе спасла
Твоя преправедная мати.
Та де ж нам тую матір взяти?
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі...
Онуча, сміття з помела
Єго величества. Та й годі.

24 октября [1859],
С.-Петербург
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
 
Мені тринадцятий минало Тарас Шевченко

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала .....

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. а й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і бога не прокляв!

(Друга половина 1847, Орська кріпость)
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Тарас ШЕВЧЕНКО Псалми Давидові

1

Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі господньому
Серце його й воля
Навчається; і стане він —
Як на добрім полі
Над водою посаджене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє.
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,—
Як той попіл, над землею
Вітер розмахає,
І не встануть з праведними
Злії з домовини.
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.

12

Чи ти мене, боже милий,
Навік забуваєш,
Одвертаєш лице своє,
Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись! Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
«Я його подужав».
І всі злії посміються,
Як упаду в руки,
В руки вражі. Спаси мене
Од лютої муки,
Спаси мене,— помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим.

43

Боже, нашими ушима
Чули твою славу,
І діди нам розказують
Про давні кроваві
Тії літа; як рукою
Твердою своєю
Розв'язав ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворогів. І силу
Твою восхвалили
Твої люде, і в покої,
В добрі одпочили,
Славя господа!.. А нині
Покрив єси знову
Срамотою свої люде,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть! Без плати
І без ціни оддав єси
Ворогам проклятим;
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідам,
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами;
І всякий день перед нами —
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені,
В путах умираєм,
Чужим богам не молимось,
А тебе благаєм:
«Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги.
Поборов ти першу силу,
Побори ж і другу,
Ще лютішу!.. Встань же, боже,
Вскую' будеш спати,
Од сліз наших одвертатись,
Скорби забувати!
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах!
Встань же, боже, поможи нам
Встать на ката знову».

52

Пребезумний в серці скаже,
Що бога немає,
В беззаконії мерзіє,
Не творить благая.
А бог дивиться, чи є ще
Взискающий бога?
Нема добро творящого,
Нема ні одного!
Коли вони, неситії,
Гріхами дознають?
Їдять люде замість хліба,
Бога не згадають,
Там бояться, лякаються,
Де страху й не буде.
Так самі себе бояться
Лукавії люде.
Хто ж пошле нам спасеніє,
Верне добру долю?
Колись бог нам верне волю,
Розіб'є неволю.
Восхвалимо тебе, боже,
Хваленієм всяким;
Возрадується Ізраїль
І святий Іаков.

53

Боже, спаси, суди мене
Ти по своїй волі.
Молюсь: господи, внуши їм
Уст моїх глаголи,
Бо на душу мою встали
Сильнії чужії,
Не зрять бога над собою,
Не знають, що діють.
А бог мені помагає,
Мене заступає
І їм правдою своєю
Вертає їх злая.
Помолюся господеві
Серцем одиноким
І на злих моїх погляну
Незлим моїм оком.

81

Між царями й судіями
На раді великій
Став земних владик судити
Небесний владика:
«Доколі будете стяжати
І кров невинну розливать
Людей убогих? а багатим
Судом лукавим помагать?
Вдові убогій поможіте,
Не осудіте сироти
І виведіть із тісноти
На волю тихих, заступіте
Од рук неситих». Не хотять
Познать, розбити тьму неволі,—
І всує господа глаголи,
І всує трепетна земля.
Царі, раби — однакові
Сини перед богом;
І ви вмрете, як і князь ваш,
І ваш раб убогий.
Встань же, боже, суди землю
І судей лукавих.
На всім світі твоя правда,
І воля, і слава.

93

Господь бог лихих карає —
Душа моя знає.
Встань же, боже,— твою славу
Гордий зневажає.
Вознесися над землею
Високо, високо,
Закрий славою своєю
Сліпе, горде око.
Доки, господи, лукаві
Хваляться, доколі
Неправдою? Твої люде
Во тьму і в неволю
Закували... добро твоє
Кров'ю потопили,
Зарізали прохожого,
Вдову задавили
І сказали: «Не зрить господь,
Ніже теє знає».
Умудрітеся, немудрі:
Хто світ оглядає,
Той і серце ваше знає,
І розум лукавий.
Дивітеся ділам його,
Його вічній славі.
Благо тому, кого господь
Карає між нами;
Не допуска, поки злому
Ізриється яма.
Господь любить свої люде,
Любить, не оставить,
Дожидає, поки правда
Перед ними стане.
Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая?
Якби не бог поміг мені,
То душа б живая
Во тьмі ада потонула,
Проклялась на світі.
Ти, господи, помагаєш
По землі ходити.
Ти радуєш мою душу
І серце врачуєш;
І пребудет твоя воля,
І твій труд не всує.
Вловлять душу праведничу,
Кров добру осудять.
Мені господь пристанище,
Заступником буде
І воздасть їм за діла їх
Кроваві, лукаві,
Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.

132

Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити
Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогії;
Або роси єрмонськії
На святії гори
Високії сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям,—
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихих,
В сем'ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.

136

На ріках круг Вавілона,
Під вербами, в полі,
Сиділи ми і плакали
В далекій неволі;
І на вербах повішали
Органи глухії,
І нам стали сміятися
Едомляне злії:
«Розкажіть нам пісню вашу,
Може, й ми заплачем.
Або нашу заспівайте,
Невольники наші».
Якої ж ми заспіваєм?
На чужому полі
Не співають веселої
В далекій неволі.
І коли тебе забуду,
Ієрусалиме,
Забвен буду, покинутий,
Рабом на чужині.
І язик мій оніміє,
Висохне лукавий,
Як забуде пом'янути
Тебе, наша славо!
І господь наш вас пом'яне,
Едомськії діти,
Як кричали ви: «Руйнуйте,
Руйнуйте, паліте
Єрусалим!..» Вавілоня
Дщере окаянна!
Блаженний той, хто заплатить
За твої кайдани!
Блажен, блажен! Тебе, злая,
В радості застане
І розіб'є дітей твоїх
О холодний камінь!

149

Псалом новий господові
І новую славу
Воспоєм честнйм собором,
Серцем нелукавим;
Во псалтирі і тимпані
Воспоєм благая,
Яко бог кара неправих,
Правим помагає.
Преподобнії во славі
І на тихих ложах
Радуються, славословлять,
Хвалять ім'я боже;
І мечі в руках їх добрі,
Гострі обоюду,
На отмщеніє язикам
І в науку людям.
Окують царей неситих
В залізнії пута,
І їх, славних, оковами
Ручними скрутять,
І осудять губителей
Судом своїм правим,
І вовіки стане слава,
Преподобним слава.

19 декабря 1845,
Вьюниіца
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Леся Украинка

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
КОНВАЛІЯ Леся Украинка

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крав.

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів'ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя паяно.
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів'ялу,
Залишить байдуже!..

[Волинь, 30/Х 1884]
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
 
Περίμενα τον Κύριο

Περίμενα τον Κύριο με υπομονή έσκυψε και άκουσε την προσευχή μ’ έβγαλε από λάκκο πολύ βαθύ κι έστησε τα πόδια μου πάνω στη γη.

Κι έβαλε στο στόμα μου ύμνο δοξαστικό, κι έδωσε στα χείλη μου να ψάλλω να υμνώ, αλληλούια - αλληλούια, δόξα - δόξα σ’ Αυτόν, αλληλούια - αλληλούια, δόξα - δόξα σ’ Αυτόν, Τον Κύριο.

Θα με δουν πολλοί και θα φοβηθούν, στον Κύριο τη ζωή τους θα εμπιστευτούν, μακάριοι θα είναι και δεν θα ντραπούν, αιώνια θα ζήσουν και θα ευφρανθούν.

Κι όλοι μαζί θα ψάλλουμε στον Κύριο τον Θεό, Σ' Αυτόν που μας αγάπησε η δόξα ανήκει σε Αυτόν, αλληλούια – αλληλούια, δόξα - δόξα σ αυτόν, αλληλούια – αλληλούια, δόξα - δόξα σ αυτόν, Τον Κύριο.
+ ============================
 
Ну вот наконец-то еще кто-то заглянул в тему... :D
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
В мире все прекрасно А. Ярошевская

Как в мире все прекрасно:
Лазурный свод небес,
День солнечный и ясный,
Зеленокудрый лес;
В ночи луны сиянье,
Благоуханье роз,
И тихих звезд мерцанье,
И прелесть первых грез,
И ветерка дыханье,
И пенье соловьев,
И сладкое журчанье
Прозрачных ручейков,
И в травке изумрудной
Красуются цветы…
Ужель найти нам трудно
Творца всей красоты?
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Научи меня, Боже, любить
Научи меня, Боже, любить
Всем умом Тебя, всем помышленьем,
Чтоб и душу Тебе посвятить
И всю жизнь с каждым сердца биеньем.
Научи Ты меня соблюдать
Лишь Твою милосердную волю,
Научи никогда не роптать
На свою многотрудную долю.
Всех, которых пришел искупить
Ты Своею Пречистою Кровью, —
Бескорыстной, глубокой любовью
Научи меня, Боже, любить!

К.Р.
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Цитата
Οφέλια . пишет:
Эго
Ура!
 
Тема ожила! :{} :{}
 
Среди миров, в сиянии светил
Одной звезды я повторяю имя-
Не потому, что с нею мне светло,
А потому, что мне темно с другими.

И вот, когда на сердце тяжело
Я у нее одной ищу ответа.
Не потому, что с нею мне светло,
А потому, что с ней не нужно это.
Анненский.
 
 
Николай Шалатовский

Не Верь

Мне кто-то сказал: «Не верь,
Все выдумки, ерунда!»
И с пеной злобы у рта
Он мне показал на дверь.
«Не верь» – это значит так:
Продай свой огонь души
И пей, веселись, пляши
На вырученный пятак!
«Не верь» это – вечный свет
С пути своего убрать
И жизненной целью считать
Бесцельную мрачную смерть.
«Не верь» – это звездный путь
На тропку греха сменять;
Как вымытая свинья,
В земную лужу нырнуть.
«Не верь!» – говорят нам те,
Кто телу свой дух продал,
Рабом добровольно стал
Греховных своих страстей.
«Не верь» – не трудно сказать
Тому, чья душа пуста,
Кто с легкой руки – Христа
Готов и сейчас распять.
Идет рыкающий зверь
С прогнившей, черной душой,
Безбожной брызжет слюной,
«Не верь… загрызу, не верь!»
Но силы нет на земле,
Способной веру убить, -
Она будет вечно жить
И солнцем сиять во мгле!
+ ============================
 
Из Габриэллы Мистраль

Под ветхий шорох осени-калеки,
где дряхлость рощ прикрыта желтизною,
я подымаю горестные веки,
и мой Господь встает перед мною.

Глухих часов медлительные слезы,
кармин листвы и золото заката.
Осенний Бог забыл псалмы и грозы,
в его глазах смятенье и утрата.

И мнится мне, что Тот, в огне и громе,
воспетый слепо, с опьяненьем страсти,
едва ли есть; да есть ли кто-то, кроме
того, кто сам нуждается в участьи!

Поблекли щеки, руки ослабели,
а в сердце -- рощей стонет непогода,
туманный взгляд не достигает цели,
и нас Ему не видно с небосвода.

И я из человеческого ада
иду к Нему с молитвой небывалой:
-- Верь, Отче наш, нам ничего не надо,
наш всемогущий, хрупкий и усталый!

Перевод Н.Ванханен
+ ============================
 
Шло донское войско на султана,
Табором в степи широкой стало.
И казаки землю собирали,
Кто мешком, кто шапкою бараньей,
В холм ее, сырую, насыпали,
Чтоб с кургана мать полуслепая
Озирала степь из-под ладони-
Не пылят ли где казачьи кони?

Год на то возвышенное место
Приходили жены и невесты-
Только, как ни вглядывались в дали,
Бунчуков казачьих не видали.
Через три-четыре долгих года
Воротилось войско из похода,
Из жестоких сеч с ордой поганой,
Чтобы возле старого кургана
Шапками курган насыпать новый-
Памятник годины той суровой.

Сколько шапок рать не насыпала-
А казаков так осталось мало,
Что второй курган не вырос выше
Самой низкой камышовой крыши.
И когда он встал-со старым рядом,
То казалось, если смерить взглядом,
Что поднялся внук в ногах у деда-
Но с него была видна победа!
Дмитрий Кедрин
 
Какая осень на дворе: закатом золотятся окна,
И купола церквей как воздух в янтаре,
Какая осень на дворе!
Какая светлая печаль
Кладет на плечи волосы и руки,
А мы идем - лишь эхо улиц гулких,
Какая светлая печаль!

По спящему городу молча ступая мы шли,
Не полк юнкеров, а мягкий резиновый шар,
И лишь сапоги оголтело купались в пыли
Схемы казарм сменив на волю дорог
Но впервые трубач протрубил боевую тревогу,
А дальше был бой, словно свадьба со смертью.
И помню, лишь чмокала грязью дорога
И нас оставалось не больше трети.

Какая светлая печаль кладет на плечи волосы и руки.
А нас уж нет, лишь эхо улиц гулких.
Какая светлая печаль!

Господа, суждено нам погибнуть,
Застегните на верхний кителя ваши потные.
Я прошу вас: ровнее спины,
смерти смотрят в глаза, а не под ноги!
Господа юнкера, вам 17, мне 35,
Но замечу я вам, все чем дельше, тем ближе и ниже.

Кто в минуту сомненьях пред быдлом попятится вспять,
Тот от скуки по Родине сдохнет в бардачном Париже.

Какая осень на дворе: закатом золотятся окна.
И купола церквей как воздух в январе.
Какая осень на дворе!
Какая женщина в окне, кого-то ждет, а может плачет.
Я не пойму никак, что это значит?
Какая женщина в окне.
_______________
Мы богаты лишь тем, что в России родились, только это у нас никому не отнять. Мы всегда и везде русским флагом гордились, - и забывшим про Родину нас не понять...
 
Γ. Σεφέρης
=============
ΑΡΝΗΣΗ

Στο περιγιάλι το κρυφό
κι άσπρο σαν περιστέρι
διψάσαμε το μεσημέρι·
μα το νερό γλυφό.

Πάνω στην άμμο την ξανθή
γράψαμε τ’ όνομά της·
ωραία που φύσηξεν ο μπάτης
και σβήστηκε η γραφή.

Με τι καρδιά, με τι πνοή,
τι πόθους και τι πάθος
πήραμε τη ζωή μας· λάθος!
κι αλλάξαμε ζωή.
 
Γ. Σεφέρης
=============
ΛΙΓΟ ΑΚΟΜΑ

Λίγο ακόμα
θα ιδούμε τις αμυγδαλιές ν’ ανθίζουν
τα μάρμαρα να λάμπουν στον ήλιο
τη θάλασσα να κυματίζει

λίγο ακόμα,
να σηκωθούμε λίγο ψηλότερα.
 
Ν. Βρεττάκος
===============
ΠΡΟΣΚΛΗΤΗΡΙΟ

Κοιτάχτε αυτή τη θάλασσα, που δίχως
αχτή λαμποκοπά· κι αυτού του δέντρου
το λύγισμα· με πόση εμπιστοσύνη
δεν κρέμεται στον άνεμο! Κοιτάχτε
τα ράμφη των πουλιών που ακινητούνε
το μεσημέρι, του σχισμένους βράχους...

Ασύγκριτη είναι η μέρα που απ’ το βάθος
με κυκλικές ψηλώνει παρελάσεις
κι απέραντος ο κόσμος!... Σηκωθείτε!
Η θάλασσα ανεβαίνει στην αυλή μας
κι οι ορίζοντες χτυπούν τις πόρτες μας!

Πάνω απ’ το δροσερό κι ήσυχο κύμα
ξαναγυρίζει η άνοιξη! Τ’ αγέρι
πηδά απ’ της χαραυγής τη ρόδινη άχνα
σ’ όλη τη γη! Τα μέτωπα αναπνέουν
κι ανθίζουν τα χαμόγελα που πλέκουν
το μέλλον τη ζωής!... Αγαπηθείτε!...

Γιατί, αδελφοί, να κάνουμε τις νύχτες
στοχαστικές, τις μέρες να βαραίνουν
απ’ τη μελαγχολία τους, τραβηγμένες
στων θαλασσών τις άκρες; Τι στοιχίζει
στ’ αηδόνι το τραγούδι κι η ευγένεια
στην πρωινή βροχή; Αγαπηθείτε!...

Ας κλείσουμε κι εμείς τον προορισμό μας
καθώς αυτός ο ήλιος εκεί πάνω.
Ας φεύγουμε ανεβαίνοντας και τέλος
ας κάμψουμε τα σύνορα του κόσμου
καθώς εκείνος, μ’ αναμμένα ρόδα!...
 
 
Γ. Θέμελης
=============

Μέ βρήκε η νέα ημέρα
μες στ’ ουρανού την ξαστεριά
με τα πολλά παράθυρα.

Όμορφος είναι ο κόσμος –
η βρύση του ματιού.

Ένα λαμπρό ρουμπίνι
από ματόκλαδο.

Μες στου νερού τη διάφανη ώρα,
με τα κοχύλια και με τ’ άστρα,
ένα γυμνό καθάριο πρόσωπο.

Μάτια βαθιά,
σφιγμένα χείλη
απάνω σ’ ένα στόμα
που περιμένει.

Μες στ’ ουρανού τη διάφανη ώρα
έσκυψα και κοίταξα
κι έγινα όλο μάτια.
 
Ο. Ελύτης
===========
Από το «Άξιον Εστί»

ΑΣΜΑ ΣΤ′

Της Δυκαιοσύνης ήλιε νοητέ # και μυρσίνη συ δοξαστική
μη παρακαλώ σας μη # λησμονάτε τη χώρα μου!

Αετόμορφα έχει τα ψηλά βουνά # στα ηφαίστεια κλήματα σειρά
και τα σπίτια πιο λευκά # στου γλαυκού το γειτόνεμα!

Της Ασίας αν αγγίζει από τη μια # της Ευρώπης λίγο αν ακουμπά
στον αιθέρα στέκει να # και στη θάλασσα μόνη της!

Και δεν είναι μήτε ξένου λογισμός # και δικού της μήτε αγάπη μια
μόνο πένθος αχ παντού # και το φως ανελέητο!

Τα πικρά μου χέρια με τον Κεραυνό # τα γυρίζω πίσω απ’ τον Καιρό
τους παλιούς φίλους καλώ # με φοβέρες και μ’ αίματα!

Μα ‘χουν όλα τα αίματα ξαντιμεθεί # κι οι φοβέρες αχ λατομηθεί
και στον έναν ο άλλος μπαί # νουν εναντίον οι άνεμοι!

Της Δυκαιοσύνης ήλιε νοητέ # και μυρσίνη συ δοξαστική
μη παρακαλώ σας μη # λησμονάτε τη χώρα μου!
 
Сергей Соловьев

***

Тебя крестом я осенил.
Рука моя тогда
Была рабой нездешних сил,
Она была тверда.

И сколько жизнь нам ни грози,
Под знаменьем креста
Ты в самой жизненной грязи
Останешься чиста.

Тот крест тебя убережет,
Для Бога сохраня,
Когда же он тебя спасет,
Спаси и ты меня.

<1927>
 
Михаил Кузмин
=============

Если б я был древним полководцем,
покорил бы я Ефиопию и Персов,
свергнул бы я фараона,
построил бы себе пирамиду
выше Хеопса
и стал бы
славнее всех живущих в Египте!

Если б я был ловким вором,
обокрал; бы я гробницу Менкаура,
продал бы камни александрийским евреям,
накупил бы земель и мельниц -
и стал бы
богаче всех живущих в Египте.

Если б я был вторым Антиноем,
утопившимся в священном Ниле -
я бы всех сводил с ума красотою,
при жизни мне были б воздвигнуты xpaмы -
и стал бы
сильнее всех живущих в Египте.

Если б я был мудрецом великим,
прожил бы я все свои деньги,
отказался бы от мест и занятий,
сторожил бы чужие огороды -
и стал бы
свободней всех живущих в Египте.

Если б я был твоим рабом последним,
сидел бы я в подземелье
и видел бы раз в год или два года
золотой узор твоих сандалий,
когда ты случайно мимо темниц npoxoдишь,
и стал бы
счастливей всех живущих в Египте.
όλα σην κάρδεμ έχατα έναν απέξ κι βγάλω

 
Ой, здорово, я это стихотворение как раз собиралась поместить! :)
 
Ν. Καρούζος
=============
Η ΟΡΘΟΔΟΞΙΑ

Γλυκό που είναι το σκοτάδι στις εικόνες των προγόνων·
άμωμα χέρια μεταληπτικά,
ρούχα που τα ‘δραξε η γαλήνη και δε γνωρίζουν άνεμο,
βαθιά το ελέησον απ’ τους άυλους βράχους,
τα μάτια σαν καρποί ευωδάτοι.
Κι ο ψάλτης ολόσωμος ανεβαίνει στο πλατάνι της φωνής,
καημένε κόσμε,
θυμίαμα η γαλάζια οσμή κι ο καπνός ασημένιος
κερί να στάζει ολοένα στα παιδόπουλα,
καημένε κόσμε,
σα βγαίνουν – ω χαρά πρώτη – με το Ευαγγέλιο και με τις λαμπάδες
κι ύστερα η μεγάλη χαρά να συντροφεύουν τ’ Άγια.
Ο παπα-Γιάννης τυλιγμένος τ’ άσπρο του φελόνι,
καλός πατέρας και καλός παππούς με το σιρόκο στη γενειάδα,
χρόνια, αιώνες χρόνια και νιάτα πόχει η ομορφιά.
 
 
Γ. Ρίτσος
===========
Από το «Εμβατήριο του Ωκεανού»

Οι γέροι ναυτικοί
που δεν έχουν καΐκι, που δεν έχουν πια δίχτυα
κάθονται στο βράχο
και καπνίζουν στην πίπα τους
ταξίδια, σκιά και μετάνοια.
Όμως εμείς
δεν ξέρουμε τίποτα
απ’ τη στάχτη στη γεύση του ταξιδιού.
Ξέρουμε το ταξίδι
και το γλαυκό ημικύκλιο του ορίζοντα
που ‘ναι σαν τ’ άγριο φρύδι
θαλασσινού θεού.
Πηδάμε στις βάρκες
λύνουμε τα σκοινιά και τραγουδάμε τη θάλασσα
κοιτώντας τ’ ασημένιο σύννεφο
πλάι στ’ ανοιξιάτικο φεγγάρι.
Ποια διαμαντένια πολιτεία
κοιμάται πίσω απ’ τα βουνά;
Ποια φώτα τρέμουν πέρα στη νύχτα
και μας φωνάζουν;
Ακούσαμε το τραγούδι της θάλασσας
και δεν μπορούμε πια να κοιμηθούμε.
Μητέρα,
μη μου κρατάς το χέρι.
 
Цитата
Olga R. пишет:
Ой, здорово, я это стихотворение как раз собиралась поместить!
Я и не думала :)
όλα σην κάρδεμ έχατα έναν απέξ κι βγάλω

 
Κ. Ουράνης
==========

Τους ναυτικούς τους γέρους συλλογίζομαι,
που πια να ταξιδεύουν δεν μπορούνε
κι αράξαν στο νησί τους – και τις μέρες τους
ανώφελοι και άνεργοι περνούνε·

που είναι σαν ξένοι στη ζωή τη γύρω τους
και στο νησί τους σαν φυλακισμένοι,
που σέρνονται σκυφτοί και λιγομίλητοι
κι ο νους τους στα ταξίδια τους πηγαίνει·

που πάντα τη φανέλα με την κόκκινη
την άγκυρα στο στήθος τους φοράνε
και που, όταν περπατάν, σκαμπανεβάζουνε
σαν μέσα σε καράβι ακόμα να ‘ναι·

που, στεριανοί, δεν παύουνε να γνοιάζονται
για τον καιρό στη θάλασσα που κάνει,
που κι ούτε μιαν ημέρα δεν αφήνουνε
χωρίς να κατεβούνε στο λιμάνι·

και που, όταν ο χειμώνας μες στο σπίτι τους
τους κλείνει, μπρος στο τζάκι τους, τα βράδια,
μ’ υπομονή κι αγάπη – για τ’ αγγόνια τους
είτε γι’ αυτούς – μικρά φτιάνουν καράβια.
 
Кстати, я поместила в разделе "Творчество грекРУбят" небольшую подборку своих собственных стихотворений (тема так и называется -- "Несколько стихотворений"). Если вам интересно, зайдите, прочтите и, пожалуйста, оцените.
 
Страницы: Пред. 1 2 3 4 5 6 След.
Читают тему (гостей: 1)